Archive for the ‘етика журналіста’ Category

Шановні колеги-журналісти, редактори і власники ЗМІ!

Всі ми перебуваємо в умовах інформаційної війни, яка супроводжує бойові дії і щодня триває в головах та душах людей. Сучасні проблеми на Півдні та Сході України також значною мірою є наслідком пропаганди, яка роками велась Росією через власні ЗМІ та кіно на нашій території за повного невтручання української влади.
Ці короткі рекомендації не є обов`язковими до виконання. Тим більше ми не ставимо за мету обмежувати вашу свободу слова. Однак, якщо ви любите нашу країну і хочете, щоби ця війна швидше скінчилася з мінімальними наслідками для всіх, просимо їх прочитати і діяти, згідно власної совісті.
Цю пам`ятку розробили досвідчені журналісти разом із психологами, які добре знають закони поширення інформації, її особливості впливу на свідомість та як реагує психіка людини на травматичні події.

  • Обов’язково пройдіть офіційну акредитацію в СБУ. Це дозволить захистити вас в разі потреби і відділити бойовиків з підробленими посвідченнями від справжніх репортерів, які займаються висвітленням бойових дій. В майбутньому в результаті домовленостей це буде давати хоч якусь гарантію безпеки для журналістів з обох сторін.
  • Уникайте показу трупів людей. По можливості не вживайте навіть слово «труп», замінюючи його на «загиблих», «вбитих» або «тіла». Деморалізуючий вплив вигляду покійників може дестабілізувати якщо не військових, то їхніх батьків, які зроблять все, щоб їх син не потрапив на фронт;
  • Якщо це можливо, не завершуйте репортажів навіть про поразки – безнадією. Використовуйте контрапункт. Навіть в тих, хто загинув можуть бути діти і пам`ять про їхній подвиг залишиться в поколіннях нащадків, які пишатимуться своїми батьками;
  • Не показуйте відео, яке в youtube викладає ворожа сторона. В Росії цим займаються професійні пропагандисти. Якщо відео наших полонених чи їхніх дзвінків додому з полону з`являється у мережі – розрахунок на повну деморалізацію тих, хто може чинити опір в Україні. Якщо ж ви робите репортаж про полонених, шукайте офіційний коментар особи, яка буде вести переговори з терористами. Люди не мають думати, що проблема визволення з полону повністю лягає на плечі рідні;
  • Якщо ви викрили проблему, пов`язану із забезпеченням бойових дій, не давайте репортаж в ефір доти, доки не зможете розповісти про те, як цю проблему почали вирішувати або хоча б пообіцяли це оперативно зробити;
  • На час бойових дій не давайте матеріалів про партійні розбіжності та чвари. Для ворога ми всі українці – «бандерівці і націоналісти». Незалежно від того, хто має яке закінчення прізвища, мову чи навіть партійність. І якщо вам пропонують гроші, щоб облити брудом партію опонента, опозицію або владу, – порадьте витратити ті кошти на допомогу пораненим чи військам;
  • Не зловживайте показом похоронів тих, хто загинув, якщо це не публічно резонансна особа, або похорон. Ми дуже співчуваємо, але якщо не можемо нічим вже допомогти і репортаж не дає надії – замисліться, чи варто його давати на шпальти газети чи у ефір?
  • Не показуйте обличчя учасників бойових дій. Навіть тоді, коли вони кажуть, що не бояться цього робити. Після чеченської кампанії 1994 року в Росії прокотилася хвиля злочинів, коли рідня убитого мстилася «кривдникам». Інформацію про солдат і їхні сім`ї знаходили завдяки репортажам з місця подій.
  • Не називайте номерів частин та назв підрозділів, особливо у прив’язці до місць дислокації. Цим ви можете вберегти не одне життя. Пам’ятайте, що супротивник регулярно аналізує відкриті джерела інформації.
  • Не допомагайте ворогу дезорієнтувати громадян України – багато з них чуючи власну назву батальйону вагаються це українські чи російські підрозділи. Замість власних назв батальйонів, як то «Айдар», «Дніпро», «Азов», краще вживати словосполучення «українські військові», в «одному з територіальних батальйонів», «українська армія». Замість батальйон «Восток», краще говорити «кадировські найманці», тощо.

Досвід країн, які переживали наслідки війн на своїй території, зокрема Ізраїлю, свідчить, що націленість на надію в майбутньому – дозволяє людям з проходити через стрес із меншими втратами.
Ми повинні вийти з цієї кризи сильнішими, зробивши правильні висновки, які не дадуть можливості рецидиву подібних подій. Багато що залежить не тільки від влади, але й від кожного з нас: журналіста, фотографа, телеоператора чи редактора ЗМІ.
Ми не обираємо час коли жити, але ми вибираємо як поведемо себе в часи, коли ми живем.
Давайте спільно зробимо нашу країну і наше життя кращим.

*Ця пам’ятка не є позицією Руху “Стоп цензурі!”, а лише ілюструє чим може бути цензура в умовах війни

Пам’ятку розроблено об’єднаним Центром допомоги журналістам НСЖУ та НМПУ

 

 

Advertisements

Снимок экрана 2014-04-29 в 21.19.00

Відкритий лист до Дмитра Фірташа: досить поводитись так, ніби нічого не відбувається!

Дмитре Васильовичу!

У своїх заявах протягом останніх двох місяців ви неодноразово стверджували, що виступаєте за єдність України. Закликаємо вас бути послідовним і звернути увагу на деструктивні дії менеджерської команди Ганни Безлюдної на вашому телеканалі «Інтер». Її кадрова та програмна політика свідчить про цілковите нерозуміння змін і процесів, що відбулись та далі відбуваються в державі.

У січні-лютому, коли інформаційним мовленням «Інтера» керував Антон Нікітін, телеканал був перетворений на пропагандистський рупор режиму Януковича, що посилено працював на дискредитацію масових акцій протесту. Журналісти та ведучі «Інтера» систематично порушували стандарти інформаційної журналістики, підтасовували факти, озвучували неправдиву та неповну інформацію. Громадська організація «Телекритика» скерувала докладний аналіз цих порушень до Комісії з журналістської етики з проханням дати оцінку діям «Інтера» під час Майдану.

Навіть під час кривавих подій 18-20 лютого учасників протестів у новинах «Інтера» називали «екстремістами» й «радикалами», замовчуючи їхню позицію та поширюючи без перевірки компромат, вигаданий прес-службою Міністерства внутрішніх справ. 21 лютого, відчувши, що ситуація змінюється, новини «Інтера» різко змінили риторику. Попри це,  на журналістах та ведучих «Новин», «Подробностей» і «Подробностей недели» лежить частка відповідальності за сотні жертв та тисячі скалічених під час подій січня-лютого 2014 року людей, як і за подальше загострення антиукраїнських настроїв у Криму та на Сході. Адже вони, подаючи спотворену картину, замовчуючи та перекручуючи факти, сприяли утвердженню неправдивих уявлень про Майдан, про ситуацію в центрі та Заході країни, про причини та рушійні сили ро кремлів руху. Водночас інформаційні програми «Інтера» того часу відкрито підтримували ро кремлівську риторику відносно України, журналістам була заборонена будь-яка критика  будь-яких дій Путіна.

Згодом під тиском громадськості було змінено керівництво компанії «НІС», відсторонено від новинного ефіру ведучих Андрія Данилевича, Романа Кадеміна та Анастасію Даугуле, які найбільше асоціювалися з брехливими новинами часів Майдану.

Однак після відсторонення від ведення новин ці особи залишилися в ефірі телеканалу «Інтер». Зокрема, Андрій Данилевич далі веде програму «Стосується кожного», а 9 травня усі троє вестимуть спеціальні проекти, присвячені Дню Перемоги. Разом із ними ефір вестимуть російські актори Катерина Клімова та Ігор Петренко.

Також із нагоди свята Перемоги передбачено демонстрацію низки російських теле- та кінофільмів «патріотичного» змісту. При цьому «Інтер», незважаючи на численні заклики громадськості відмовитися від демонстрації російських телесеріалів, не змінив своєї програмної політики: основу його програмування й зараз, під час агресії Росії проти України, становлять стрічки виробництва Росії. Явний та прихований пропагандистський зміст цих серіалів грає на руку російським агресорам та їхнім поплічникам-сепаратистам.

Досить поводитись так, ніби в Україні нічого не відбувається! Закликаємо вас зробити адекватні кадрові висновки з дій менеджерської команди Ганни Безлюдної. Адже ці дії  викликають обурення громадськості, підривають довіру аудиторії до «Інтеру» та до вас особисто, не сприяють налагодженню справжнього діалогу між різними частинами України, в якій насправді всі громадяни постраждали від дій режиму Януковича, незалежно від того, на якій стороні барикад вони опинилися під час кривавих подій.

Як мажоритарний акціонер ви повинні усвідомлювати велику відповідальність, що лягає сьогодні на найбільш рейтинговий телеканал України, значна частина аудиторії якого зосереджена в переважно російськомовних областях Сходу й Півдня України. У ваших силах зробити «Інтер» інструментом єднання, а не розколу країни. Ми віримо, що на відміну від нинішнього менеджменту каналу ви розумієте, що дослухатися до думки громадськості –  означає  проявити не слабкість чи піддатись тиску, а, навпаки, прийняти мужній та зважений крок. Який оцінить суспільство як всередині, так і зовні країни.

Громадський рух «Стоп цензурі!»

ГО «Інститут Масової Інформації»

ГО «Інститут Медіа Права»

ГО «Телекритика»

Об’єднання документалістів #ВАВИЛОН’13

 

image001

25 квітня 2013 р.  

Київ

ЗАЯВА 

Знищення ТВі відкриває шлях до зачистки інформаційного простору країни

23 квітня на каналі ТВі сталися події, які можуть призвести до суттєвих змін в інформаційному просторі України. Конфлікт, який намагаються подати як винятково бізнесовий, вже призвів до усунення журналістів від ефіру, закриття програм та страйку журналістів. Ми це розцінюємо як цензуру та спробу тиску на інформаційну політику каналу.

Журналістський колектив ТВі відомий своєю принциповою позицією щодо критичного висвітлення подій у країні. Знищення цього колективу ми вважаємо головним завданням тих, хто стоїть за зміною менеджменту на каналі. Відтак, висловлюємо повну підтримку діям журналістів.

Ми переконані, що власники медіа мають бути прозорими аж до кінцевого бенефеціара, тому вимагаємо від них оприлюднення структури власності ТВі, а від народних депутатів якнайшвидшого ухвалення законодавчих змін щодо обов’язкового розкриття медіавласності телерадіоорганізацій.

Ми також вимагаємо, аби керівники каналу спільно з журналістами узгодили та публічно прийняли редакційний статут, який не давав би можливості менеджменту впливати на редакційну політику, відміняти вихід програм в ефір та здійснювати інші дії, які можна трактувати як тиск та цензуру.

Сподіваємось, що каналу вдасться зберегти незалежне мовлення і колектив, який роками доводив свою відданість професії.

Наголошуємо – знищення каналу, колективу, чи зміна його редакційної політики буде дуже серйозним ударом по медіаплюралізму в Україні, означатиме подальше згортання свободи слова та «зачистку» інформаційного простору від будь-якої критики, журналістських розслідувань та об’єктивних новин.

 

Довідка

Громадський рух «Стоп цензурі!»

Громадський рух «Стоп цензурі!» створений 21 травня 2010 року. Рух є неформальним об’єднанням журналістів, що утворилося у відповідь на утиски свободи слова в Україні.

Це  ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, унеможливлення перешкоджання професійній діяльності журналістів та порушення професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань.

Громадський рух «Стоп цензурі!» не підтримує жодну політичну силу, не фінансується політичними партіями.

Дізнатися більше або приєднатися до Громадського руху «Стоп цензурі!» можна за посиланням http://www.telekritika.ua/news/2010-05-22/53128

Блог Громадського руху «Стоп цензурі!»: https://stopcensorship.wordpress.com , у Твіттері: http://twitter.com/Stopcensorship

Контактна особа:

Артем Соколенко,

координатор прес-центру Громадського руху «Стоп цензурі!»

050 440 46 08 censor.stop@gmail.com

Рух «Стоп Цензурі!», Українська Медіа-Асоціація (Інститут Масової Інформації, Інститут Медіа-Права, Інтерньюз-Україна, профспілка Медіафронт, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Телекритика, Комітет Моніторингу Свободи Преси Криму, та Комісія Журналістської Етики) Незалежна Медіа-Профспілка України за підтримки міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів»

СВОБОДА СЛОВА В УКРАЇНІ-2011: СПІЛЬНА ПІДСУМКОВА ЗАЯВА

Протягом 2011 року, В Україні спостерігалось погіршення свободи слова. Це підтверджується даними, зібраними українськими журналістськими організаціями.

Погіршення свободи слова проявилось у збільшенні спроб прямо перешкоджати роботі ЗМІ, включаючи фізичні напади на журналістів. За даними ІМІ і Репортерів без кордонів, у 2011 році було зафіксовано 24 випадки агресивного поводження або нападів на журналістів під час виконання ними професійних обов’язків, внаслідок чого постраждало щонайменше 35 журналістів (порівняно з 21 випадком, зафіксованим у 2010 році, внаслідок чого постраждало приблизно 26 журналістів). Крім того, у липні  2011 відбулося масове побиття журналістів у Печерському суді міста Києва, під час якого постраждало близько 30 журналістів. Протягом жовтня-грудня 2011 року, більше 10 журналістів постраждали під час висвітлення акцій протесту у Києві. Крім того, було зафіксовано більше 30 різних випадків перешкоджань законній професійній діяльності журналістів та обмежень у доступі до інформації (порівняно з приблизно такою ж самою цифрою у 2010).  Як і в попередньому році, у 2011 було вбито журналіста – фотографа Віталія Розвадовьского. Слідство не виключає, що злочин міг бути пов’язаний з його професійною діяльністю.

Протягом 2011 року, в українських ЗМІ відбулось зростання різноманітних видів цензури. Уперше з часів екс-президента Кучми, з’явились ознаки, що дозволяють говорити про існування в країні вертикальної цензури. Факти цензури підтверджуються як інформацією з регіонів (Херсонські ЗМІ заявили про дзвінки з ОДА з вказівками, у Харкові зникли з ефіру опозиційні новини АТН), так і інформацією з центру (заява джерел з газети «Сегодня» про дзвінки з вказівками щодо публікацій з Адміністрації Президента). Крім того, опосередкованим доказом існування цензури є відсутність плюралізму думок в українських ЗМІ і на телебаченні, велика кількість замовчувань більшістю телеканалів одних й тих же важливих тем, дражливих для влади.  Перш за все це теми, пов’язані  з політикою  –  перипетії суду над Тимошенко,  падіння рейтингів Партії Регіонів, скорочення прав та свобод громадян, загрози свободі слова, заяви  високопоставлених чиновників  західних країн, ЄС, Європарламенту щодо стану демократії в Україні тощо. Водночас, з’явилась велика кількість й  соціальних, економічних проблем,  про які також мовчать телеканали:  зниження стандартів життя, підвищення тарифів,  акції  протесту  українських громадян тощо.

Згідно моніторингу національних телеканалів, проведеного Телекритикою, якщо у липні 2010  канали замовчували приблизно 56 важливих тем на місяць, то у вересні 2011 таких тем вже було 456. Найбільше тем замовчує державний Перший національний канал. Те, що ЗМІ поводяться майже однаково, свідчить про зовнішню скерованість загального напрямку їх інформаційної політики, яка, за свідченням багатьох джерел,  впроваджується як безпосередньо з боку АП та Кабміну, так і через самоцензуру топ-менеджменту каналів, які розуміють “загальну політику лояльності”.

Не дивлячись на те, що справа Гонгадзе є знаковою для України і становить надзвичайно великий суспільний інтерес, судові слухання по справі Пукача проводились в повністю закритому режимі. У цьому ж році було порушено кримінальну справу проти екс-Президента Леоніда Кучми, яку закрили на підставі законодавчої формальностей, що ще раз засвідчило упередженість української судової системи. Ці факти вказують на відсутність реальної політичної волі, щоб встановити справжніх замовників вбивства журналіста Гонгадзе.

Серед інших факторів погіршення свободи слова – корумповане виділення частот у цифровому мультиплексі, внаслідок чого регіональні мовники опинились на межі існування. Критерії виділення частот були непрозорими, і більшість частот було надано каналам, які відомі своїми зв’язками з владою. Виключення багатьох телеканалів з цифрового віщання нанесе серйозний удар по плюралізму ЗМІ в Україні. Цей випадок показав неприпустиму відсутність незалежності органів регулювання ЗМІ.

Що стосується позитивних змін, які приніс 2011 рік – це, насамперед, вступ у дію закону про Доступ до Інформації і змін до закону Про Інформацію, і проведення журналістськими і неурядовими організаціями масових кампаній по просуванню цих законів.

Ще одним позитивом є консолідація журналістської спільноти – 8 медіа-організацій України приєднались до меморандуму про створення Української Медіа-Асоціації, а Незалежна медіа-профспілка України почала долати кризу і відроджувати регіональні організації. Локомотивом цього процесу виступає Київська незалежна медіа-профспілка. 23 листопада всі медіа-організації України вперше об’єднались, щоб провести спільну акцію проти безкарності за вбивства журналістів.

Також, в 2011 році українська влада пішла на системний діалог з журналістською спільнотою. Чи є влада готовою і здатною досягнути серйозного прогресу у сфері свободи слова, і працювати з громадянським суспільством і представниками ЗМІ? Усе це ще треба побачити. Було також проведено тренінги з УДО, засновано робочу групу між представниками журналістської спільноти і міліції, метою якої є розробка інструкцій по взаємодії між міліцією і ЗМІ. Міністр МВС Віталій Захарченко випустив наказ про сприяння професійній журналістській діяльності.

 Таким чином, можна зробити висновок, що 2011 рік характеризувався погіршенням свободи слова, збільшенням цензури і кількості випадків перешкоджань законній професійній діяльності журналістів. Водночас, консолідація журналістської спільноти, започаткування діалогу з владою, і прийняття нових законів дає основу для того, щоб змінити ситуацію на краще. 

Сергій Грабовський, УП

Одні вважають, що все дуже просто – в усьому винні ті сакраментальні лакомства нещасні, на ось уже впродовж кількох сотень років спокушаються далеко не найбездарніші українці.

Другі наполягають – нарешті українці почали керуватися не романтичними придибенціями, а суто прагматичними раціональними розрахунками, стратегією “step by step” задля того, щоб цивілізувати апріорі нецивілізовану владу.

Треті все валять на загальний стан суспільства – мовляв, лайно навколо, чого дивуватися.

Четверті наполягають, що настав, нарешті, час бодай трохи потіснити донецьку за походженням номенклатуру у президентському оточенні.

Є й п’яті, і шості, і сьомі…

Як ви вже зрозуміли, мова йде про жваве обговорення указу Віктора Януковича № 313/2011 – одного із найлаконічніших документів такого роду: “Призначити Чепак Дарію Олександрівну Прес-секретарем Президента України“.  Ось так. кожне слово з великої літери, кожне слово – це Велика Історія.

Воно й справді: йдеться про речі значно більш серйозні, ніж персональні витівки однієї, бодай і талановитої та до цього моменту вельми принципової журналістки. Йдеться про певний симптом настроїв, поширених сьогодні серед однієї з найчутливіших до політичних процесів і найпоінформованіших суспільних груп – серед журналістів.

Читайте повний текст автора на “Українській Правді”