Archive for the ‘АТО’ Category

VarfolomeevaУкраїнські журналістські організації та рухи звертаються до Президента України Петра Порошенка,  голови СБУ Валентина Наливайченка, міжнародних правозахисних організацій та дипломатичних структур з вимогою вжити всіх зусиль для звільнення луганської журналістки Марії Варфоломеєвої з полону так званої «ЛНР».

Марія Варфоломеєва перебуває в заручниках уже майже 5 місяців, більше, ніж будь-хто з журналістів, які побували в полоні проросійських сепаратистів. 9 січня 2015 року її затримали озброєні бойовики під час того як вона фотографувала жилі будинки на вулиці Луганська. Зі слів журналістки, вона робила фотозйомку для одного з харківських видань.

Згодом стало відомо, що бойовики висунули їй звинувачення в «коригуванні артилерійського вогню», за що їй загрожує 15 років «ув’язнення».

До окупації Луганська Марія Варфоломєєва працювала в місцевому виданні «Свободный репортер», яке припинило існування після початку бойових дій. Редактор «Свободного репортера» Анна Руденко неодноразово підтверджувала факт співпраці пані Варфоломєєвої з виданням, у тому числі у прямому ефірі  «Громадського ТБ» 23 травня. Також журналістка співпрацювала з інтернет-виданням «Восток-медиа», та була фіксеркою для центральних телеканалів.

Наразі невідомо, у яких умовах утримується Варфоломеєва, але очевидно, що на неї чиниться серйозний психологічний тиск — її змушують робити численні відео-звернення, зізнання, а саме її затримання російські ЗМІ вже перетворили на шоу.

Українські журналісти також звертаються до міжнародних правозахисних організацій, зокрема, до Представниці ОБСЄ з питань свободи слова Дуні Міятович, Репотерів без кордонів, Комітету по захисту журналістів, Фрідом Хаузу, ООН, та дипломатичних представництв в Україні, зокрема, до представництва ЄС, з проханням вжити всіх заходів щоб сприяти звільненню Марії Варфоломеєвої з тривалого полону.

Рух «Стоп цензурі»

ГО «Інститут масової інформації»

ГО «Телекритика»

ГО «Інститут розвитку регіональної преси»

Незалежна медіа-профспілка України

Advertisements

Шановні колеги-журналісти, редактори і власники ЗМІ!

Всі ми перебуваємо в умовах інформаційної війни, яка супроводжує бойові дії і щодня триває в головах та душах людей. Сучасні проблеми на Півдні та Сході України також значною мірою є наслідком пропаганди, яка роками велась Росією через власні ЗМІ та кіно на нашій території за повного невтручання української влади.
Ці короткі рекомендації не є обов`язковими до виконання. Тим більше ми не ставимо за мету обмежувати вашу свободу слова. Однак, якщо ви любите нашу країну і хочете, щоби ця війна швидше скінчилася з мінімальними наслідками для всіх, просимо їх прочитати і діяти, згідно власної совісті.
Цю пам`ятку розробили досвідчені журналісти разом із психологами, які добре знають закони поширення інформації, її особливості впливу на свідомість та як реагує психіка людини на травматичні події.

  • Обов’язково пройдіть офіційну акредитацію в СБУ. Це дозволить захистити вас в разі потреби і відділити бойовиків з підробленими посвідченнями від справжніх репортерів, які займаються висвітленням бойових дій. В майбутньому в результаті домовленостей це буде давати хоч якусь гарантію безпеки для журналістів з обох сторін.
  • Уникайте показу трупів людей. По можливості не вживайте навіть слово «труп», замінюючи його на «загиблих», «вбитих» або «тіла». Деморалізуючий вплив вигляду покійників може дестабілізувати якщо не військових, то їхніх батьків, які зроблять все, щоб їх син не потрапив на фронт;
  • Якщо це можливо, не завершуйте репортажів навіть про поразки – безнадією. Використовуйте контрапункт. Навіть в тих, хто загинув можуть бути діти і пам`ять про їхній подвиг залишиться в поколіннях нащадків, які пишатимуться своїми батьками;
  • Не показуйте відео, яке в youtube викладає ворожа сторона. В Росії цим займаються професійні пропагандисти. Якщо відео наших полонених чи їхніх дзвінків додому з полону з`являється у мережі – розрахунок на повну деморалізацію тих, хто може чинити опір в Україні. Якщо ж ви робите репортаж про полонених, шукайте офіційний коментар особи, яка буде вести переговори з терористами. Люди не мають думати, що проблема визволення з полону повністю лягає на плечі рідні;
  • Якщо ви викрили проблему, пов`язану із забезпеченням бойових дій, не давайте репортаж в ефір доти, доки не зможете розповісти про те, як цю проблему почали вирішувати або хоча б пообіцяли це оперативно зробити;
  • На час бойових дій не давайте матеріалів про партійні розбіжності та чвари. Для ворога ми всі українці – «бандерівці і націоналісти». Незалежно від того, хто має яке закінчення прізвища, мову чи навіть партійність. І якщо вам пропонують гроші, щоб облити брудом партію опонента, опозицію або владу, – порадьте витратити ті кошти на допомогу пораненим чи військам;
  • Не зловживайте показом похоронів тих, хто загинув, якщо це не публічно резонансна особа, або похорон. Ми дуже співчуваємо, але якщо не можемо нічим вже допомогти і репортаж не дає надії – замисліться, чи варто його давати на шпальти газети чи у ефір?
  • Не показуйте обличчя учасників бойових дій. Навіть тоді, коли вони кажуть, що не бояться цього робити. Після чеченської кампанії 1994 року в Росії прокотилася хвиля злочинів, коли рідня убитого мстилася «кривдникам». Інформацію про солдат і їхні сім`ї знаходили завдяки репортажам з місця подій.
  • Не називайте номерів частин та назв підрозділів, особливо у прив’язці до місць дислокації. Цим ви можете вберегти не одне життя. Пам’ятайте, що супротивник регулярно аналізує відкриті джерела інформації.
  • Не допомагайте ворогу дезорієнтувати громадян України – багато з них чуючи власну назву батальйону вагаються це українські чи російські підрозділи. Замість власних назв батальйонів, як то «Айдар», «Дніпро», «Азов», краще вживати словосполучення «українські військові», в «одному з територіальних батальйонів», «українська армія». Замість батальйон «Восток», краще говорити «кадировські найманці», тощо.

Досвід країн, які переживали наслідки війн на своїй території, зокрема Ізраїлю, свідчить, що націленість на надію в майбутньому – дозволяє людям з проходити через стрес із меншими втратами.
Ми повинні вийти з цієї кризи сильнішими, зробивши правильні висновки, які не дадуть можливості рецидиву подібних подій. Багато що залежить не тільки від влади, але й від кожного з нас: журналіста, фотографа, телеоператора чи редактора ЗМІ.
Ми не обираємо час коли жити, але ми вибираємо як поведемо себе в часи, коли ми живем.
Давайте спільно зробимо нашу країну і наше життя кращим.

*Ця пам’ятка не є позицією Руху “Стоп цензурі!”, а лише ілюструє чим може бути цензура в умовах війни

Пам’ятку розроблено об’єднаним Центром допомоги журналістам НСЖУ та НМПУ