Симптом і синдром Чепак

Posted: 21.03.2011 in етика журналіста

Сергій Грабовський, УП

Одні вважають, що все дуже просто – в усьому винні ті сакраментальні лакомства нещасні, на ось уже впродовж кількох сотень років спокушаються далеко не найбездарніші українці.

Другі наполягають – нарешті українці почали керуватися не романтичними придибенціями, а суто прагматичними раціональними розрахунками, стратегією “step by step” задля того, щоб цивілізувати апріорі нецивілізовану владу.

Треті все валять на загальний стан суспільства – мовляв, лайно навколо, чого дивуватися.

Четверті наполягають, що настав, нарешті, час бодай трохи потіснити донецьку за походженням номенклатуру у президентському оточенні.

Є й п’яті, і шості, і сьомі…

Як ви вже зрозуміли, мова йде про жваве обговорення указу Віктора Януковича № 313/2011 – одного із найлаконічніших документів такого роду: “Призначити Чепак Дарію Олександрівну Прес-секретарем Президента України“.  Ось так. кожне слово з великої літери, кожне слово – це Велика Історія.

Воно й справді: йдеться про речі значно більш серйозні, ніж персональні витівки однієї, бодай і талановитої та до цього моменту вельми принципової журналістки. Йдеться про певний симптом настроїв, поширених сьогодні серед однієї з найчутливіших до політичних процесів і найпоінформованіших суспільних груп – серед журналістів.

Читайте повний текст автора на “Українській Правді”

Advertisements

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s